День наваливсь:під тиском світлаповигинались вікна.
День пхавсьу колибу,
День натискав з усіх боків.
І вже на сонячних
Балансували в світ смереки.
Кинув я рукина Карпатиі обіперся,
І хилитнулася земля замерзла,
Обсунулась, мов спогад,
Говерла.
А праліс виставив у світпенькові жерла.
І день дзвенить, як дзвін при шиї вівці,
Та довготканий виповза потік,
Показуючи сонцю роздвоєний
Сухий гуцулпримружив пильне
І продивляє аж за пруг землі.
Він бачить все,
Він все руками чує:
І кедра міць, і топірця вагу,
І зойк смерек,
Котрі летять у звори,хапаючи
Зеленим ротомшматки повітря.
Він бачить
У нього очі — гавані.
Я запливаю в них, як чорна тріска,як шматок кориобдертої смереки.
День тисне, день іде, але проходить мимо.
Лиш капле світло з
Та ниткою потік снується через око,
Як через вушко
Стоїть гуцул і все руками чує.***
