Довільним кольором зеленополя похилі узялися;не тішився, бо довкіл менебула земля, підшита лисом.
Вона прозоро парувала,хоч у ярках сніги таїла.
А ти в повітрі віддзеркаливсьберезяно обличчям білим.
Тепло циганськими губамиторкалося щоки
Весна підшита холодамиі смушком пірчастої
Хоч з соняшника сніг обсипавсь,а в стільниках розтала крига,та слух був повен гострих скрипіві протяг душу ще торигав.
Розполовинений чуттями,і радість смутками
На полі бачу — білі плями,яких нічим не зачорнити:вони виходять з мого зору,мов первоцвіти із рахману,але оголюється корінь —зелене твердне, біле ж в’яне.
І тільки жайвір до блакитіпідносить зір твій — надивляйся!
Блакить безмежністю підшита,а ти підшитий вічним
То й переймаєшся до всьоговмирущого лиш спожалінням.
Від шляху відриваєш ногиі чуєш, як тріщить коріння.***
