4 мин
Слушать

Моя онученька Збірка

1960 рік,

Київ, видавництво

Я

Е

І

Для тебе зорі  сяють,онученько моя,і в радості, без краюквітками сад буя.

І сонце сяйвом грає,куди не подивлюсь.

Свої пісні складаєдля тебе твій дідусь.

Я

А

Орися кошика взялав маленькі рученята,і на базар вона пішладо другої кімнати.

А перед тим, коли іти,вона сказала діду,що  треба  моркви принестий  картоплі для обіду.

Та ось вона уже біжить,жаліється, хороша:хотіла півника купить,але нестало грошей.

Ь

У

А

Ось кульбабку зірвала Орисяі подула й розвіяла в

І так довго я з нею дивився,як пушинки лягали на

Як у  травах,  де коники й квіти:од хмаринки заплуталась

А навколо сміялося літоі тремтіла на сонці

Е

О

Я

И

Де до сонця квітки підвелисяі дрімає зелений ставок,над водою спіймала Орисяжабенятко в рожевий сачок.

Не здригнуться листочки поснулі,задивилась в ставок

Тихо скрізь.

Лиш кування зозуліпровіщує щасливі літа.

Але що це таке?  Подивися!

Срібні краплі розбризкав стрибок,

Жабеня пожаліла Орисяі пустила його у ставок.

О

А З

До вечора з ранку—поглянь, подивися,—що робить Оксанка,те робить Орися.

Дають козенятілистячко зелене,у труді завзяті,й не глядять  на мене.

Несуть лялям  „папки”,рвуть для них цвіточкиі готують бабкиз мокрого пісочку.

Поглянь, подивися:до вечора з ранку,що робить Орися,те робить Оксанка.

Я

Ю

Орися лялю роздягаі укладає спати.

А сонця золота югане покида кімнати.

Проміння грає на столі,у дзеркалі, на квітах,тремтить у пташки на крилі,в садах, росою вмитих.

День в’яже сонячні снопиі кличе в даль, за

Маленькі губки кажуть:

Спи!”й цілують лялю в щічку.

Е

Ю

Й

Лише зачую рідний крок —і швидше б’ється

Кладе з лопаточки

Орисенька в відерце.

Для неї сквер —неначе ліс,над сквером неба

Вона пита, чи не принісїй дід нової лялі.

А люди скрізь усе спішать,куди не подивися,і діда з лялькою стрічатьбіжить моя Орися.

Немов щебечуть солов’ї,кругом неначе свято.

Цілую щічки я їїі ручки-рученята.

Ь

А

І

Сіяють неба сині  висі,все розцвітає, все

Сьогодні мама для Орисікупила платтячко нове.

На ньому кольори злилисяу квітів сонячних вогонь.

І так зворушливо Орисямені показує

Хороше платтячко?

Дивися”,мов промовля вона слова.

На нім квітки, й  сама Орисяненаче

Ь

Ь І

У

Сходить день і знову гасне,посилає нам

І цікавий і  прекраснийоточив Орисю світ.

Все я чую безнастаннелепетаннячко

І на що вона не гляне,все пита:

Це що

Що таке?”—шумить машинав голубих потоках

Що таке?”—цвіте жоржина,пробігає цуценя.

Нахиляє вітер віти,все своїм життям

І горобчики, і квіти,—для Орисі все нове.

І веселі краєвидидень для неї

І про все питають дідаці малесенькі вуста.

А

Я

Взяла Орися кошеня,й воно подряпало їй ручки.

І сльози крапали в онучки,їх витирав з любов’ю

Не будеш гнать за ним усюдий на руки  брать це

І відповіло маленяодним коротким

Буду”.

Е

Е

А

Не хоче Орисенька їсти,а треба, щоб краще рости,мов квітка та, свіжа, барвиста,в саду Батьківщини цвісти.

Дитинко, не плач, не барися,бо прийде по тебе Сірко.

Так слухай же маму,

Орися,їж кашу і пий молочко.

Ь

А

М

Д

М

День за вікном над містом виснеі накрива собою все.

Орися кнопочку натисне,і ліфт униз її несе.

Крізь скло усмішкою ясноюочей сіяють промені.

Махну онученьці рукою,й вона у відповідь—мені.

Моя онученька коханавже не колишнє немовля.

Вона в саду біля фонтанауже з бабусею гуля.

Сад у зеленім шумі тоне,кудись пливуть човни хмарок.

І кличе діда до балконатонкий Орисин голосок.

І я виходжу.

Даль осіння,як неба чистого блакить.

Моя маленька господинявнизу з бабусею стоїть.

Цілунок ручкою своєюмені ласкаво посила.

Ми розмовляємо із нею,сміється радісно мала.

Десь літаки гудуть

Я чую знов дрібненький крок.і знов лунає у кімнатідзвінкий Орисин голосок.

І ляльку, мов дитя малеє,вона колише у руках.

А з шафи погляда на неїкіт у червоних чобітках.

Е

Є,

Е

Сонце гріє, наче літом,милу землю знов і знов.

Так, як сповнене привітусерце дідове—любов.

З сонцем разом я сміюся,з сонцем в рідному краю,і дивлюсь—не надивлюсяна Орисеньку мою.

Над садами сині висі,сині висі, як

А в волоссячку Орисібант червоний, як зоря.

Я

А

Чия малесенька рукатримає двері так завзято?

Сміється й діда не пускамоя Орися до

Пусти мене, моя ти зірко,пусти, краса моїх

Біля зачинених дверейя удаю, що плачу гірко.

Одкрила внученька… Ура!

І од „плачу”  немає сліду.

Орися хусточкою дідууявні сльози витира.

Я

О

Сміється радісно онучка,мов розсипає

І потопа маленька ручкав широкій дідовій руці.

Іде онученька помалу,а біля неї дід старий.

І на голівку їй поклалазоря вінок свій, золотий.

Е

Є

Я

Д

Ю В

Не кує зозуля над Ірпінню в лісі,де в кущах ожини сонна тишина.

Кізоньку біленьку згадує Орися,кізоньку, що з нею гралася вона.

Одгуляє осінь… Білими снігамивсе зима укриє.

Але прийдуть дні,і весна настане з сонцем і квітками,задзвенять пташині співи в вишині.

Там іще ми   будем, де тополі й клени,й над ставком дрімає верб плакучих

Буде годувати листячком зеленимкізоньку Орися з милих рученят.

В

Ь

Знов день шумить.

Нема нічної мли,і в небесах погасли дальні зорі.

Мою Орисю тепло одягли,бо холодно і вітряно надворі.

В саду звучать дитячий буде сміх,де віти кленів в небо простяглися.

І буде йти з бабусею між нихгоробчиком нахохленим Орися.

В

Е

Є,

К

Знов сонце гріє, як улітку,в його промінні все сія.

І усміхається, мов квітка,мені Орисенька моя.

Стоїть і світиться  неначе,а перед нею довгий

Її дорослою я бачу в житті,що прийде у квітках.

Для неї все: поля, і висі,і квітів пах, і шум

На всі путі твої,

Орисю,хай світить дідова любов!

0
0
431
Подарок

Сосюра Володимир

Влади́мир Никола́евич Сосю́ра (укр. Володи́мир Микола́йович Сосю́ра; 25 декабря 1897 (6 января 1898) — 8 января 1965) — украинский поэт и перево…
Другие работы автора
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Сегодня читают
Ryfma
Ryfma - это социальная сеть для публикации книг, стихов и прозы, для общения писателей и читателей. Публикуй стихи и прозу бесплатно.