Рясний садок і затишний я знаю

Рясний садок і затишний я

І знаю там ще вишню я одну

Було не раз, турботний,

Я в той садок її, мою весну.

Але ж тепер чому її немає?

Чом вишня та стоїть в

І так, як перш, до мене не

Гілки свої квітущі й запашні?

Я жду її,— і в тиші

Хвилини йдуть, неначе довгі роки,

Ще треба ждать, а серце ж то не жде!

Хвилина… дві… І — ось уже я чую:

Крізь тишу ту безгучную, німую,

Мов шелест там, немовби хтось іде.1888