Спасівка

Вивертає вітер кронусрібним сподом догори.

У корінні сік холоне,медом виступа з кори.

Камінь вивернувся сподомі обличчя оголив,капає смола з колоди,що засклила лет

Спас медовий, яблуковий,лик безсмертний на піску,проступає крапля кровіна кожнісінькім листку,і зі споду кожне словомає вимітку чітку.

Медвяний панує спокій,тануть хмари, наче віск:рани й тріщини глибоківоском затяглися

Липнуть губи і долонідо повітря, до речей:всюди видно слід червоний —пляма в грудях, ой пече!

Удихнув її в легеніразом з духом медвяним —і на пам’яті зеленійвидно відблиск вогняний.

Виверни угору сподом,вітре, і її мерщій.

Глянь, то віск чи грудка льоду?

Та ні здряпини на

Тільки пляма проступаєкалинова, вогняна,ширшає вона, палає,глибина ж її — страшна.***