Надмірна світлість
Надмірна світлість вже така далека,що можна лиш уявою сягнуть.
Крильми виказує спалахнутий лелеканеблизь небесну і криничну путь.
Безсмертник при вустах тримає промінь,ворсинки світла переносить
Надміру світла в срібному розломі:громадиться вгороі небесна
Кущ сяйва палахкоче при дорозі,а з нього пташка іскрою зліта,та підійти до нього не в спромозі —трима за душу міцно чорнота.
Життя ж твоє, мов заполоч, линюще,вже вижовкло, погнулось, мов папір.
Не бачать раю очі невидющі —згаса поволі вигорілий
Та прийде час — в розломах болю зблискомнадмірне світло спалахне на мить:нестерпне світло ти побачиш зблизька —в тобі воно і пам’ять спопелить,і чорний вік, і душу твою чорну,і чорний страх, і залишки думок.
І спалить твоє тіло гріхотворневисокий струм небесних блискавок.***
Павло Мовчан
Other author posts
Грамота
За мене й окрім мене,в мені та поза мноюхтось рішення приймав, відверто нотувавто тінню по стіні, то по мені стіною,то розчином вапна, то фарбою густою, —новіла на губах обручка Досвідчений мій зір ошуканий був зновузеленкою листків, яскравіс...
Пізньої осені
Понад водою птах стеливсь,понад водою голубоюширяв уже пожухлий листі застив літо сам собою Вода засмучена була,бо скаламучена дощами;в ній мокло білих два крила,що небо зменшили над нами Відбитий прохолодний деньдививсь на вимиті обличч...
Світ
Маркіянові В с т у Чому два словники — небесний і земний —пронизують мене, як дві тугі струни,в мені бринять напружено й безладно Але земний словник потовщується владноі голосом лунає називним
Надвечір’я
Напоєна вогнем, насичена паланням, зависла над селом підхмарена блакить, поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: женеться вгору тінь — її не зупинить.І збільшена бджола свій лет дзижчанням ширить,
