Літописець Нестор
Вийшов — дорога гуляє сама по собі,перепочивши при ярій вербі,в землю пустивши мичку коріння,щоб запастися довгим терпінням.
Глянув: дорога струмує піском,не перейняти її батіжком —з яру на гірку, з шпилю в яроквіється весело пилу клубок.
Віжки прядив’яні туго бринять,грузне у порох дороги печать:рівну дорогу копито горбатить,котиться лихо на
Рушив — курилося рівне байдужжя,перетиналося степу окружжя;поглядом, слухом було не вгадать,де знакувала землю печать;хто зупинився, а хто повернувся —все заплелося у вічному русі.
Пам’ять припала пилом
Земле-землице, зраджуєш всіх,долі химерні рівняєш дощами,швидко течеш забутям попід нами.
Став, але простір від мене тікав;пил зачерпнув — він запіксь в кулаках;кинув розпачливо груддя від себе,очі піднявши сподівано в небо:там ні позначок, ніяких
Чую — холоне сльоза на щоці.***
Павло Мовчан
Other author posts
Полювання
Дні втрат і віднаходин,дні сонячних думок,де сміх, як бризки глодусеред пустих гілок Та й голова на скрузіболить від денноти;мисливський зір в натузіне годен осягтині спотику козулі,ні зламаних стеблин,ані польоту кулі,що пущено вдогін Т...
3 У талій воді – відбиток
1 Не виріс я, а переріс себе ж,і сам себе щоночі вже лякаюсь,бо руйнівна пітьма не знає межі камінь міццю в плоть перетікає Течу очима — на подушці сіль,і пальцями струмую та Наче вода — збираю звідусільпаперу клапті і солярки плями
Сторінки одного поля
Пронизлива земля, роздряпана, як рана,на кожен штик лопати розпачливо кричить:гортаю поле я, бо прагну переглянуть,ким писане і якокличне слово «жить » До кістя докопавсь, до черепків кривавих,до золотих пластин, до трухлого меча,до каме...
Карбівник
Збігає життя, проходять і дні спотикальні Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь,байдужий до часу, глухий саморослий,укотре, укотре об нього душа спотикається На ньому чи з нього підносився погляд далекий,білились полотна, і ...
