Вивертає вітер кронусрібним сподом догори.
У корінні сік холоне,медом виступа з кори.
Камінь вивернувся сподомі обличчя оголив,капає смола з колоди,що засклила лет
Спас медовий, яблуковий,лик безсмертний на піску,проступає крапля кровіна кожнісінькім листку,і зі споду кожне словомає вимітку чітку.
Медвяний панує спокій,тануть хмари, наче віск:рани й тріщини глибоківоском затяглися
Липнуть губи і долонідо повітря, до речей:всюди видно слід червоний —пляма в грудях, ой пече!
Удихнув її в легеніразом з духом медвяним —і на пам’яті зеленійвидно відблиск вогняний.
Виверни угору сподом,вітре, і її мерщій.
Глянь, то віск чи грудка льоду?
Та ні здряпини на
Тільки пляма проступаєкалинова, вогняна,ширшає вона, палає,глибина ж її — страшна.***
