Звиваються лінії, сходяться в плями;твоє віддзеркалення в тебе ввійшло:злилися очима, зійшлися губами,та виявив зайвим щербате крило.
У воду замислено довго дивився,неначе причину в глибинах шукав:в порожньому дзеркалі й іскра не зблисне,відтята водою, холоне рука.
Часу струмування хіба роз’єднати? —суцільність і плинність життя й
Виходить, що й ти був колись же крилатим,та де обламалися крила твої?
Але ж ти не бачив як слід і відбитку,бо все задивлявсь на обличчя
А час виторочував сонячну нитку —в тобі позосталося тільки земне.
Узявши крило, як метелку широку,тулив ти безглуздо його до
Котилася ніч широчезним потоком,і тихо пісок осідав на
І бачене все в дивний витвір злилося:тут губи… і очі… знайомі й…
Стяглися всі лінії, ніби волосся,і плями зійшлися у плівку іржі.***
