Міри видовження
Ніщо — ніде, лиш серце — лускокрилі,
Які — ледь — біль, що — на всю прірву — зблисне,
Ще заки доля — довбнею — лулусне,
Вивільнюючи — з черепа — макрелі.
В повітрі вогкім дефілюють кралі,
Навколо ширячи огуддя млосне.
Терени смутку, що — скелясту власність,
Якою — смерть, що — путівці і ролі,
Де скарабей — на манівцях лускатих
Сонця — в свідомості — погаслі котить.
Й де все дзюрчить й дверима — навстіж — ляска,
У невимовне біжучи з колиски
Крізь вушко голки, що — на маґістраль.
Сам. Сам. — І не сховатися від стріл.2002
Андієвська Емма
Другие работы автора
Вігілії XXXVIII
Із книги Крило метелика – айва, з якої – плед, Що тягнеться з народжень до народжень У срібло вхід: шляхів стрімка мережа,
Натюрморт з клаксоном сонет
Стіл з оніксу, де папороть густа Дві сливи Порцеляновий мікадо В прозору віспу виноград
Перетинки
Унутрішній зір, Розщеплений виделкою, Боязких веде Невизначений звір,
Натюрморт як трамплін у намір сонет
Тарілка Семиколірна підлива Поруч виделки – куля і Люмінесцентна – з дисків вся – колода,