Голубі сестри людей

IНа Псло, на Ворсклу, на Сулу,

На юні води

Ліг золотий осінній сум,

Поліг багрець у тихім

На Псло, на Ворсклу, на Сулу.

Притихли далі охололі,

І висвист птичого

Затих над хвилею і в полі,

І небо падає

В холодній краплі із весла.

Я хочу розказати

Про наші ріки невеликі,

Я хочу показати

Предтечі наші… Щоб

Світилось голубе

У нашім домі і дорозі.

Щоб в їхній голубій

Тривога ваша і

Була присутня нощеденно,

Бо невідмінна і

Нам сестер голубих сім’я.

IIДревлянський Тетереве наш!

Як сон суворий темно-русий,

Як мед із половецьких чаш,

Свої важкі ти води рушиш.

Княгині Ольги слава гнівна,

І Святослава меч гіркий,

Язичеського повен гімну,

Ти вперся лобом у віки,

І зором воїна і

Ти бережеш Дажбога лик.

І так живеш ти.

Так ти служиш.

І твій язичеський

Нам дорогий в ракетнім світі.

І твої води непролиті

Священні води в грішний вік.

IIПід темними вітрилами

Сюди, сюди, на ці шовкові води,

На синій звук любові і свободи,

На синю Рось, що в снах моїх тече.

Сюди, на Рось, не ближче і не далі,

На центр серця в плинучих

Мені і досі тут любов моя я печалі,

І карі очі в золотих сльозах.

Минає все у плині

Під синіми вітрилами

Вона тече старому і малому,

На все життя єдина Рось тече.

IVЦя річка не жива.

Ця річка не живе.

Вона осліплена, оскіплена навіки.

Її бояться і моря, і ріки,

Бо річка ця — погибель їх пливе.

Народжена для нас, вона убита нами.

Від Либеді лишилось лиш ім’я.

І з піднятими в смерть свою

Вона іде сама вже не своя.

VІ мова нашої

У мові вод

Не є глагол сльози й біди,

То мова є глибин відвертих.

Ми знаєм крики наших вод,

Коли вони горіли кров’ю.

Ті крики в нас.

Бо ми — народ.

І води наші — кров з любов’ю!

Течіть, народи многозикі,

Поміж пустель, степів, дібров,

І з нами наші, наші ріки

Надія, віра і любов.1967