У тій криниці час стояв забутий, —води із неї вже ніхто не пив,у ній гніздилась чорнопера сутіньі падав стрімко тільки дощ сліпий.
І маятник у ній не хилитався,обличчя поспливали слюдяні,і тхнуло нуддю та стоячим часомтак, ніби розкладався він на дні.
О водо мертва!
Я тебе напився,і позначила жили чорнота.
Я ліг грудьми — у тебе задивився:перед очима чорна
Моя ти ямо!
Тріснута зінице,затерпли губи тамувати біль,пружина крику впала у криницю,і я відчув копальню у собі:але сіль вибрана — одна ропа зосталась,волоссям в жилах мертвий час стояв,замість води вхопив губами смалецьі тріснуте обличчя залатав!
Прибутий, бутий, вибутий, забутий, —корону цямрин знято з моїх губ,щоб нижче лет заточувала сутіньі попелом виповнювався зруб.***
