Єдиний простір, що на все життя,єдиний світ, який ти іменуєш;збігається в єдине почуттялюбов і зненавидь, що у тобі нуртують.
Кров глибшає, хоч гостроребрий світвпивається в ростучу оболонку,збіга сльоза, затягуючи слід,немов мороз димучу ополонку.
Поглиблюється пам’яті кристал,заламлюючи пройдене минуле,єдине слово тихне на вустах,немов бджола, що поверта у вулик.
Аби рости — свій контур розімкни,кути наріжні тілом обволікши;спорідненість шукай, не множини;переходи у форми завше інші.
Бо ти єдиний, і єдиний чин,і суть одна відвічних перевтілень:в лункому колі викруглих хвилиноце одне, що нам незрозуміле.***
