1 min read
Слушать(AI)Єдине
Єдиний простір, що на все життя,єдиний світ, який ти іменуєш;збігається в єдине почуттялюбов і зненавидь, що у тобі нуртують.
Кров глибшає, хоч гостроребрий світвпивається в ростучу оболонку,збіга сльоза, затягуючи слід,немов мороз димучу ополонку.
Поглиблюється пам’яті кристал,заламлюючи пройдене минуле,єдине слово тихне на вустах,немов бджола, що поверта у вулик.
Аби рости — свій контур розімкни,кути наріжні тілом обволікши;спорідненість шукай, не множини;переходи у форми завше інші.
Бо ти єдиний, і єдиний чин,і суть одна відвічних перевтілень:в лункому колі викруглих хвилиноце одне, що нам незрозуміле.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Розкопки
Під терасами моря їх чекали руїни і скіфське минуле,широчезнії східці, врізані в чорний граніт,і череп’я вождів, що жили у минулім,що жили для кривавих бучних перемог Ящірка і трава поснували контрфорси підйомів Вигорає на сонці глина ру...
Повнота
У поторках хвиль, у цорканні круглої рінівчувалась надмірна ласкавість творця В легені вхлинало повітря вечірнє,щоб вибухнуть вигуком з горла співця:— Хвала за любов За прихилля травневе За зриму теперішність долі і море життя
Благодать
Світло на землю ллється без стриму, Божа поймає світ благодать Янгол сідає сонячно-зримий,коники ніжно в травах сюрчать Що нас окремить усіх, розлучає,хто нас за руку заводить сюдив зону лункої щемкої печалі,де самохіть зостаєшся один
“Оце нам на розкіш і луг при лузі вільшина”
Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина,і голка води, і тепла горошина Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху,і слово, дароване всім на утіху Джмелі нам куйовдять волосся,ядуху роздмухують, небо дірявлять, як пемзу,бо солоддю...
