Лягла на всьому вечірня втома.
Палає місто, мов дивний храм.
І розтинають ніч
Квадратні очі віконних рам.
Ці чари ночі такі знайомі
Усі підвладні, покірні вам.
О, скільки вікон у кожнім домі!
А там, за ними, — ідилій, драм!
Там заплітають життя тенета,
Там люди б’ються з останніх сил,
Там так знадливо звучать
І рве легені отруйний пил.
Там гинуть вчені, митці,
Але… й виходять вони звідтіль.
