1 min read
Слушать(AI)Шлях-дорога в небокрай веде
Шлях-дорога в небокрай веде.
Обіч розступається стерня.
То не я — моя уява йде,
Наче босоноге старченя.
Люди добрі, орачі-дядьки!
Чи то ви зробили, чи не ви?
Всюди пшениці та буряки
Ні волошки в полі, ні трави.
Тільки по канавах реп’яхи,
Тільки лопушиння по ярках.
Вже заорані й старі шляхи
Мов розтято вени на висках.
А було колись, таки ж було
Свідки хоч старі, проте живі:
Вийдеш по городах за село
І потонеш в степовій траві.
Чи зумієш вивчити між
Кожну квітку, мудру й не скупу?
І ніхто їх зроду не орав
Заповідні трави у
Вируша уява в ніч лиху,
Двері у в’язниці відчиня;
Плаче на заоранім шляху,
Наче босоноге старченя.
Руденко Микола
Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Жити можна
Є лісова дорога до села Туди іще бруківка не дійшла З десяток верст ідуть баби й діди, Щоб хліба в клунках принести туди
Рима
До рими байдуже мені Ні, не вона хвилює вічно Хвилює дух, що у Живе могутньо, вулканічне
“Коли відлунює твій кожен крок”
Коли відлунює твій кожен І щось таємне мариться деревам, Ти чув сріблистий передзвін В морозну ніч у небі кришталевім
Після бою
Проклятий світ — я мовив післябою, Коли побачив трупи у траві Чому я мушу втішитись тобою,