Старіє час
Старіє час… Не запевняй, що
Бо свідчать навіть зморшки на стініі комарині протяги у рамі,облуплена замазка на вікні,що зміни відбулися й поза
Зістаривсь час у найпевнішім місці,в чутливій крапці стислого єства —він в серце нурить щохвилинне вістря,аби упевнитись, що ще душа
То лжою вжалить, а то оцтом зради,то посмішкою гострою діткне,то закликом, а то мажорним ладом,то кригою мовчання, то
Та з кожним днем жало стає тупішим,студна шпаринка ширша у вікні,і ти, душе, в мені давно вже
Зістаривсь час… чи, може,
І пагорбом зістарілим угорущоволеньки береться дід старий, —йому назустріч хрест дубовокорийіде, вірніш, спускається
І рами хрест все суне, су… позаду…в провал вікна б’є світло голубе…з двох боків крижм’я на людину пада…вікно журби обрамлює… тебе…***
Павло Мовчан
Other author posts
Пісня
Ой пошила Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку
Тепло-холод
І сніг, і дорога тобі вже не впомку,неначе й не ти замерзав тут колись Лиш листя трухляве та трави пожовклікрижинками згадки давно затяглись Щільніше зімкнулись набряклі дерева,низенька кигичка хвилясто летить В пожовклій струмливій...
Край плеса
Темні пасмуги вітру рябили рікуі до берега йшли — очерет хилитався,і ритмічно, як подих, на рівнім піскуі твій час, і ти сам Одночасно він ймення чиєсь розсипаві піску нагортав у бляшанку А на тебе дивилася річка сліпа,ніби чула твою лих...
На перевозі
Води окравок металевийвночі, мов бляхи шмат, Тремтіння зірок вересневихпередавалось і І мерзнув я — голчаний холодвганявсь під нігті, кров студив,мов літа й не було ніколи,а холод панував Час уповільнювавсь у жилах,і випрямлялися думки