“Тінь чиста прагнучи сполуки”

Тінь чиста, прагнучи сполуки,летіла, розпростерши руки,щоб в полі перейнять мене, —в шовковій оболонці звуку —ядро ж у неї

Вона швидка, як світ, широка, —летіти буде, ще допоки —не обійду, не

Коротять відстань квапні кроки —чи ж неминучий цей

Чи сонце зменшилося вдвічі?

Чи звузилися, може, вічі?

Чи змаливсь світ, що тінь зросла?..

І голови всім на узбіччістинаю посвистом крила.

Куди запастись, де сховатись?

Тінь шестикрила, тінь рукатаз повітря кисень витиска.

І, сполучившись, наче в вату,я мертво входжу в двійника.***