Тінь чиста, прагнучи сполуки,летіла, розпростерши руки,щоб в полі перейнять мене, —в шовковій оболонці звуку —ядро ж у неї
Вона швидка, як світ, широка, —летіти буде, ще допоки —не обійду, не
Коротять відстань квапні кроки —чи ж неминучий цей
Чи сонце зменшилося вдвічі?
Чи звузилися, може, вічі?
Чи змаливсь світ, що тінь зросла?..
І голови всім на узбіччістинаю посвистом крила.
Куди запастись, де сховатись?
Тінь шестикрила, тінь рукатаз повітря кисень витиска.
І, сполучившись, наче в вату,я мертво входжу в двійника.***
