Так далеко гра від життя, ой далеко,що не ствердить небо землею, а землю небом.
Порожнеча, що всіх єднала, зсукалась у нитку,від мандрівки — ні зиску, ні збитку:шва розшилася — ледве тримаються руки,голова підмізинна нездала на штуки,похилилась, бо їй не збагнутьні вертепних ходів, ні спонуки,ані гри одноосібної суть.
В довгу скриню зануряться очі,сміх потрісканий вткнеться в сукно,сон той самий все сниться пророчо:міль, а з скроні тече порохно.***
