1.
Запевненням, хмільною спіллюлунає сюркіт від стерні —яке безмежжя для дозвілля,які медоточиві дні!
Що навіть долі не картаю,не нарікаю, а живупопід парканом коло «раю»,в соснову шпарку зазираю,вже бачу осінь,
Колеса куряви нагорнуть,роса остудить, дощ приб’є.
Які по цей бік ночі чорні,по цей бік — лишенько моє!
По цей бік в мене ані даху,ані вікна, ані дверей,за пазухою лиш комахата сплюснуте гніздо старе.
А що ж по той бік за парканом:земля згорбатіла,
Там, наче масло, свічка таневід глухоти, від сумоти…2.
Тільки погляд мій ниткою димув шпарку протяг витягує геть.
І таке там безмежжя незриме,що ще глибше вкорінюєш твердь.***
