Сходження

Слідком за хмарами зарухались і гори,засіяні пташиними кістьми,і захитався глибочезний корінь —твердь схилитнулась і здригнулись

Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо,і ти раптово втратив опертя,втичкались пучки в камінь, наче в гриву,а тіло прагло повного злиттяз масивом цим, що дихав пружно й спечно, —аж під грудьми вгиналося тепло, —камінчик падав, падав безкінечно —відлуння з стромовиння вгору

Які дрібні були ми — два уламки,відділені життям скупим від гір, —мов краєвиди, загнані у рамки,бо перспективу звужував нам зір.

Хоча нам страх розширював зіниці,та зір чіплявся вперто за граніт —згори і знизу дихала криниця,і захмілілий камінь, наче птиця,все падав, падав знизу — у

А ми з тобою важчі за каміння,тож надила донизу глибина,і під кутом прямим гріхопадіннябула до нас історія земна.

Навіщо ж нам ці сходження й вершини,чого ми прагнем?

Вгору що жене?

Якщо земля здригнеться і відкинеуламків два на лоно крем’яне?

Чого чіпляємось і рук не відпускаєм?

Хапаємось очима за вершок.

Під пучками вивітрюється камінь —порошить очі порох та пісок…***