“Дощ окремішно йшов ворушилось окремішно віття”

Стороною дощик іде… Українська народна

Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття,відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі,мов лушпиння — смішок, поторкаючи губи, губився,і краями нарозбіж засмічений шлях ворушився.

Як не йтимеш — з дощем весняним розминешсяі в розлам громовий

Що тобі отой дощ-заволока,якщо тріщина вуст так глибокаі краплина душі не сягне,не розтопить нутро крижане.

І хоч кричма викрикуй свій відчай,хоч мовчанням вимовчуй, терпи,під тобою безоднява вічністьмерзлотою гуде з-під стопи.

Але май лиш мачину надії,на губах скибку світла тримай,дощ затче тебе в прядиво лінійі, заливши, хлюпне через

Опинившись в крутому потоці,що, нуртуючи, темряву тне,ти відчуєш: на кожному кроцідолю зраджує дно

І не висмикнуть рук, не ступнути —котить каменем чорний

Кружеляє тебе в каламуті,і пісок намерза до повік.

Але світла окрушина зблисне,познакує високе чоло,і заціплені губи розтисневлите в слово весняне тепло:— Вос-хва-ля-ю-у…***