Стороною дощик іде… Українська народна
Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття,відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі,мов лушпиння — смішок, поторкаючи губи, губився,і краями нарозбіж засмічений шлях ворушився.
Як не йтимеш — з дощем весняним розминешсяі в розлам громовий
Що тобі отой дощ-заволока,якщо тріщина вуст так глибокаі краплина душі не сягне,не розтопить нутро крижане.
І хоч кричма викрикуй свій відчай,хоч мовчанням вимовчуй, терпи,під тобою безоднява вічністьмерзлотою гуде з-під стопи.
Але май лиш мачину надії,на губах скибку світла тримай,дощ затче тебе в прядиво лінійі, заливши, хлюпне через
Опинившись в крутому потоці,що, нуртуючи, темряву тне,ти відчуєш: на кожному кроцідолю зраджує дно
І не висмикнуть рук, не ступнути —котить каменем чорний
Кружеляє тебе в каламуті,і пісок намерза до повік.
Але світла окрушина зблисне,познакує високе чоло,і заціплені губи розтисневлите в слово весняне тепло:— Вос-хва-ля-ю-у…***
