в перекладі Марти ТарнавськоїWis?awa
Po?egnanie widoku (Nie mam ?alu do
Не маю жалю до весни,що знов настала.
Не обвинувачую її в тому,що виконує свої обов’язки,як щороку.
Розумію, що смуток мійне зупинить зелені.
Стебло, як завагається,то хіба лиш на вітрі.
Не завдає мені болю,що вільхи над водоюзнову можуть шуміти.
Приймаю до відома,що — так, якби ти ще жив —берег озератакий же гарний, як був.
Не маю уразидо краєвиду за видна сонцем залиту затоку.
Умію навіть собі уявити,що якісь не мисидять в цю хвилинуна поваленому пні берези.
Шаную їх правона шепіт, і сміх,і щасливе мовчання.
Я певна навіть,що їх в’яже любов,і що він держить їїв живих обіймах.
Шелестить в шуварахщось нове, птиче,бажаю їм щиро,щоб почули.
Не вимагаю змінвід прибережних хвиль,швидких або лінивих,та мені не підвладних.
Нічого не вимагаювід долини під лісом,що раз смарагдова,раз шафірова,раз чорна.
На одне не погоджуюсь:на свій поворот.
Привілей присутності —резиґную із нього.
Пережила я тебена те тільки,щоб думати здалеку.***
