Прохід

Утікаю від самотніх стіну юрбу, що мов барвистий гомін.

Йде зі мною поруч — довга тінь,що із нею здавна ми знайомі.

Пропливають хвилі людських рік,мов спішать у неминуче море;шум реклами глушить серця крик,загадка з усіх зіниць говорить.

Курява знімається з-під авті висить над містом, наче хмара;тільки думка — смілий космонавт —рветься геть з приречення кошмару.

Не втопити горя самотиу самотніх людських душ колгоспі:як немає карти, ні мети —не поможе динамічний поспіх.

Повертаюсь до самотніх стінвід юрби, що лиш барвистий гомін.

Йде зі мною поруч — довга тінь,що із нею здавна ми знайомі.1960