Снувались крізь шумлише звуків прожилки,і вітер до білого воду
В ногах шерехтіли камінні обмилки,і морю затісно було в
Ти, водо,колись могла світ весь пойняти,вмивала всю скверну з обличчя його,а зараз стискають бетонні лещата,і світ цей, напевне, очистить вогонь.
Бо ти не піднімешся, водо, безсила,до скелі, де ймення увічнив своєзубилом на камені
Жорка Дурило»,і хвиля в підніжжі знеможено б’є.
І мацають поглядом ймення туристи,що ввійде безсмертним в наступні віки,і каменю важко коросту цю зчистить,і в піні від люті киплять
Вогонь покарає, вогонь порятує,а камінь киплячий заллє всі дірки.
А поки ж з-за хмаринезримий б’є струміньі хрестиком мітить зчорнілі думки.
І звуків прожилки снуються агатом,і звуків волокна сплелися в брехню,стіну ж пропікає розщеплений атом,прядеться тонесенько нитка
Він витлить на світі живе все дощаду,і світ захлинеться в пекельній смолі.
Графітовий дощ перехрещено пада,чорніє у кожного хрест на чолі.
Давно запечатано помисли наші,і літера кожна — це вічна печать:душа неспалима — за неї не страшно,а страшно нам житий не страшно вмирать.
Вогонь перетопить карбовані злиткиі змиє з металу відбитки царів,зостануться тільки пречисті відбиткиочищених душ на камінній горі.***
