Липнева ніч

Клейка липнева ніч.

І темрява липуча,і куряви сувій солодкістю набряк.

І світло із вікна брудне, ніби онуча,ворушиться, напнувшись опукло на будяк.

А там, де отвір в ніч, де джерелує лампа,немає ні душі.

Та світло не зника.

Та чути за вікном — незримий хтось чалапа,забуте щось шукає, ворожить по

Тут не живе ніхто.

Та й місце нелюдиме.

Зіржавіла ожина, немов колючий дріт.

Комори, стайні, дім — те все пішло за димом,колись тут до ноги впень вищадили рід.

Стражденна кожна мить до тіла кров’ю липне,і тиша вощана у вуха

Та дошка гробова раптово ніччю скрипне,і серце дротяна колючка

І пада, ніби в сон, твоє слухняне тіло,падіння все триває (немає опертя)за поглядом слідом ув ополонку білу,в бездонну глибину убитого життя.

Там був, напевне, стіл і кряжувата лава,тут сволок і хрести, там скриня й

Тут жив селянський рід і кущувавсь на славу,минулий простір тут ущільнено

Бо радість в ньому й гнів, народини і смерті,молитви і плачі, хрестини, весілля —ущільнили його до речової

Земля повітрям стала, повітрям же —

І курява в сувій згорталася щоліта,повітря ж, наче тісто, місилося щодня,і, наче в маслобойці, збивалось в житлі світло,коли у житлопростір збиралася рідня.

Тому не в простір зір, а навпаки: в зір — простірпроламувавсь, в єство провалювавсь на дно.

На пам’яті в моїй те світло, мов короста,а душу ж просвіща — рентгенівське вікно.

Під попелом часу забуті убієнні,і вбивці в ковпаках, і шаблі у руках,і страх, відвічний страх, просвічений рентгеном,показував, що він гніздиться у

Та десь із-під землі когут прокукурікав:ні муру, ні вікна, ні поклику, ні

Кров витекла з очей і склеїла повіки,і смужкою до них бинт світла прикипів.***