Моя хата — чорні гори,
А постеля — камінь голий;
Мої браття — кому горе,
Мої браття всі соколи.
Де ворога завважають,
Як блискавка, налітають.
Моє серце веселиться,
Як запукає рушниця,
Як турецькую
Неживою з коня
Та голову його
На колі своїм побачу.
Квітчу гору не квітками
Турецькими головами;
Квітчу плечі свої
Турецькими жупанами.
Турки кулі виливають,
Кулі турків побивають.
Здоров буду — то
І до твої, аго,
І з жінкою твою
Цілу нічку ночувати,
Твій тютюн буду курити,
А кораном борщ варити.
Візьму, аго, коня твого,
Тогді босий ти поскачеш;
Візьму, аго, меча твого,
Тогді прасницю побачиш.
Та ще тебе, вражий діду,
Осідлаю та й поїду.
Тогді свого доконаю,
Псячу голову зрубаю.
Твоє м’ясо буде в полі,
Голова на частоколі,
І голову черви сточать,
А пси псину розволочать.
Тобі горе, сербе-брате!
Ніхто не йде помагати.
Тілько сам ти між
Справляєшся з ворогами.
Сербин крикне — б’є рушниця,
Тим Сербія і держиться!
