Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні
Та заходиться
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися, і підтоптались,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас!
Ходімо спать,
Ходімо в хату
Весела хата, щоб ти знала!..
Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано
Походимо, посидимо
На сей світ
Поглянемо, моя
Бач, який широкий,
Та високий, та веселий,
Ясний та
Походимо ж, моя
Зійдемо на гору,
Спочинемо, а тим
Твої сестри-зорі,
Безвічнії, попід
Попливуть, засяють.
Підождемо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними
Помолимось богу,
Та й рушимо
В далеку дорогу
Над Летою
Та каламутною.
Благослови мене, друже,
Славою святою.14
А поки те, та се, та
Ходімо
До Ескулапа на
Чи не одурить він
І Парку-пряху?..
І тойді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б, лежа, епопею,
Парили б скрізь понад землею,
Та все б гекзаметри плели,
Та на горище б
Мишам на снідання.
А
Співали б прозу, та по нотах,
А не як-небудь… Друже мій,
О мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона
Через Лету
Та
Перепливем,
І Славу святую
Молодую, безвічную.
Або цур їй, друже,
І без неї обійдуся
Та як буду здужать,
То над самим
Або над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю — предвічному гаю,
Поставлю хаточку,
Кругом хатини насаджу;
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посаджу.
Дніпро,
Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах
І веселенько заспіваєм…15 февраля [1861,
Петербург]
