“Лягла зима і білі солов’ї”

Лягла зима, і білі

Затьохкали холодними вустами.

В холодні землі взулися гаї.

І стали біля неба, як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,

Сорока з глоду водить в небо оком,

І вітер пише вітрові листа,

Сорочим оком пише білобоке.

Що гай з землі дивився і стояв,

Що солов’ї маліли, як морельки,

А Київ, мов скажений,

В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

Що я з тобою ще одні

Зимуємо на щасті, як на листі.

Нога в дорозі.

Вітер з-під ноги.

І пам’ять наша — макв одній колисці.1974