Лягла зима, і білі
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба, як стояли.
Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить в небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоке.
Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов’ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений,
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.
Що я з тобою ще одні
Зимуємо на щасті, як на листі.
Нога в дорозі.
Вітер з-під ноги.
І пам’ять наша — макв одній колисці.1974
