Від спеки місто важко дише,й чоло його шорстке й червонепід віялом нічної тишіповолі стигне і холоне.
Тремке натхнення віддзвеніло,застигло в мудрій вірша брилі.
Твоє чи не твоє це діло,ти сам збагнути вже не в силі.
Крізь гамір дня незмінне “завжди”.
Заснеш,заснеш без зір, поете,життя на звуки розмінявши,мов золото в дрібні монети.
