Так, ти одна, моя любове,
Даєш мені снагу обнови,
Народжуєш мене
Інакшим, іншим, ніби з
Душі кремнистої
Виборсуєш нові
З моїм обличчям… Боже мій,
Мене ти змінюй, та не
Своє натхнення на
Перевести, смішну й лукаву,
І, творячи немовби в сні,
Чужі прикмети дать мені!
Живу я правдою тією,
Що птах не може стать змією,
Що маску будь-яку
Бере, бо все йому о’кей!
А я не раб, не хитрий служка,
Чия натура, як подушка,
Податдива й м’яка!
Пасують риси кам’яні.
То звершуй переміни диво,
Але поважно і правдиво,
Щоб не оліп і не
В чужому образі мій дух.***
