Бігке, розкотисте, знайоме,як порошина ув огромі,мелькоче зрушений обліг —невпинний
Життя —
Так ніби деревом тут був,і листям всю блакить промацав,що чув, що бачив — не забув,на все поклав карби означень.
По перевтіленні — рубцінастовбурні зберіг на тілі.
Іржаві кулі в кулаці,на шиї зашморги зотлілі.
Дірчастий слух, загускла кров,в смолі запечене перо,і низка птиць на дні зіниць,як злузане насіння,і вся Вітчизна прямолиць —крізь призму сліз подвійна.
О Батьківщино, давній більіржею проступа на шкірі,все заподіяне тобімене кріпить в щоденній вірі,що непоборні ми, о ні!
Допоки хоч в одному словівідлунюють звитяжні дні,що нас наснажують в любові!***
