“Сказав «Ти на відстані» — відстанню стала”

Сказав:

Ти на відстані» — відстанню стала,і півень тебе не сягає вже криком,вже і дорога потовщала в палець,і слід затягло у глибини

Зайві слова — зміст їх неповний,тільки тепло випромінюю з серця —голос летить слідкома молитовний,що, ніби лікоть сорочки,

Я покликав тебе високо з ночі,пальці вмерзали в кригу подушки,та виникали якісь поторочі —смерті чи страху догідливі

Образ вони, наче мур, розібрали —не позосталось від тебе ні риски, —маску мені до лиця прикладали:чув я металу холодного

Вираз наміряли — усмішку блазня,ще й притрусили млою сивини:— Не сумування у тебе, а

Можеш радіти, — сказали, —

Бо не здешевіли ваші стосунки,ви не покривдили словом

Прагнеш ти мови якого гатунку?

Може, прокльонів?

Миттю притулим…

Боляче губи ламав я до ранку,півень кричав, неначе й за мене,тіні трясла на стіні лихоманка,темряву з ніг витискала зеленість.

Я доторкнувсь до обличчя — личина,очі прорізані, губи холодні,зяяла в шибці глуха порожнина —ти ж виринала, немов із безодні.***