Тебе я всюди, світло, бачивлетючим, ніжним та гарячим.
У шибку ночі лунко стукав,порізавши об неї руки.
Ти ж, розгубивши пір’я біле,від мене далі відлетіло.
І обернулося на віскте пір’я, що в долонях ніс.
Ти ж залетіло так далеко,що тільки й чути гострий клекіт.
Та загубився навіть слід,і став прісним без тебе
Повіки склеплю — іскра
Розплющуюсь — і як навмиснепалають простирадла стін,б’є світло з чотирьох
Хапаюсь — наволочка чорна.
У вікна дивиться потворна,безлика, без’язика тьма:ніде ні рисочки
Згадав тебе — з’явилось знову.
Так ти ж на відстані
Бо світло з світла виникаі відбиває близнюка…***
