1 min read
Слушать(AI)Пам’ять і серце
Від сизого до голубогоодвільгли хмари й дерева,і проступаюча дорогаслідом торішнім ожива.
Листки потрухлі, жовта глиця,насіння з вільхи, будякиі нехолонуча живиця,що капле, капле в дві
В глибоких зморшках зберігаєшорстка кора вологи слід,і моя пам’ять — ні, не маєслідів од проминулих літ.
Свідомість спрямлена до крику,її, мов вітром, продува,проходить простір многоликий,гуде порожня голова.
Кого кохав, конав од муки,і язиком — листком щавлю —зализував сліди розлуки,завдавши серденьку жалю?
Аж страшно, порожньо, неначехтось замість тебе досі живі твою пам’ять не позначив,а тільки серце спопелив.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Пам’ятати
Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню:всякого непотрібу в іскрах Шапка-смушка, драний кожух,пір’я на подушку, зваляний Наповіщо дати Числа та віки
На узвороті або криниця Іллі Турчиновського
Турчиновський Ілля Михайлович (30 II 1695 — р см
Заснув я у полі поклавши під голову камінь
Я сам-один заночував у полі:високий мур зростав на видноколі,поволі обгороджував мене;я тілом чув тяжіння неземне,тому й чіплявся за траву руками,під голову поклавши теплий камінь,що сонцем упивався цілий І стежив за роїстими зірками,виймався...
Голос серця
Упізнаєш мене вві сніі видихаєш:— Мій Та всюди люди мовчазніхитають скрушно:— Вона Як порошинку, на рукахнесу тебе й боюся вітру,і замість тіні — хилиткалоскоче ноги пляма світла — Любове, — шепочу, — збудись,бо люди