Із блакиті піль шляхи розляглись,на боках у них зацвіли
Та рої бджолині ними не гудуть,меду не несуть у
А шляхами кров огненно димитьта вихри прядуть свистом веретені пнуться, моя гад, багнетами до хмар,мичку, наче сніг, тягнуть із гречокі сучать канат через всі поля,купають його на шляху в крові,бо нема дощів із клубків громів —заснули давно у хмар на хребтах!
Гей, ревуть вихри від сіл та до сіл,умотують їх у пряжу свою,ховають в пилу шляхи на поля…у селах усе гине, як в мішках.
Худоба реве з дворів на яри,ребрами оре канави глухіу зубах у псів — своїх хазяїнів.
Народ, як рілля, захряс по церквах,дощами рида… і сльози горятьна хвилях садків, мов ягоди — кров;падають в траву гарячі, як жар,котяться в гаї, де труни лежать.
Там аж дві труни дубові товстіна сіні сухім у чорнім сукні!
Як у цій труні, що лягла під рів,битая в мороз, скупана в крові —радість молода — квіти степові!
У другій труні — мати всіх людей,тих замучених, побитих
Із грудей стримить кривавий багнет,а на нім горить цвіт-рожа важка.
Гей, над радістю стоїть туга мла,на поля, сади крила підняла,чорні, мовчазні, як сон кладовищ.
А над ненькою стоять кістяки,з їх очей-дірок сльози цебенятьта й на рожу ту, що хилить багнет.
То ж не рожа-цвіт буйно-запашний,а серце пала — сонце із крові!..
У гаях горить та зілля в’ялить.
Із сонця осьо вилітає птах,та й полетів він за дикі поля,де гoрод стоїть на стрімкій горі,в кручу-дерезу важко нахиливсь;він давно заснув: зубами не б’єв небо кам’яне, не креше вогню.
Сів на башті птах міської стіни,крикнув один раз:
Труни у гаях!..
Люди, уставай!” Крик упав на днов кручу-глибину на скелі грудьми.
А з-під пеленисірих скельчорно, наче крук, —кінь
Ой вилетів кінь на гору круту,страшно заіржав над городом тим;луни загули в кварталах міських,як у виводи горобина ніч.
А з драних шибок порожніх домівкажани, сичі вилетіли
Крильми шарудять об дахи будов,в мотузках дзвіниць… І город пливеу дзвоні глухім десь од берегів,як дим на степи.
Та степи мовчать:слухають, як ліс в їх лоні росте,у водах джерел, повних
А вихри прядуть, і труни лежать,і серце в гаях у неньки горить,і кінь на горі сичів виклика!
