Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає журнали й газети.
А дружина варить, смажить, готує котлети.
Пообідав Кузьма смачно, запалив
Казбека”.— Ну чого ти, — пита жінку, — така недалека?
Тільки в тебе і балачки про бощі й олію,
І ні слова про театри, про драматургію.
А є жінки!
Збоку глянеш — ходить, як Аїда.
Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.
Так і сипле:
Тіто Гобі,
Карузо,
Фелліні,
Есамбаєв,
Магомаєв,
Кобзон,
А ти яка?
Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.
Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.
Давно тебе не бачив я в хорошому платті.
Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.
Ти забула, що є в світі жіночі принади
Перманенти, манікюри, духи та помади.
Я хотів би бути мужем культурної дами,
А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,
Що побачиш — вишні, сливи, — пхаєш у
Я не можу, розумієш?
Здають уже нерви.
Через добу повернувся наш Кузьма додому.
Зустрічає його жінка в платті голубому.
Очі чорним підведені, на губах помада.
Закрутило Кузьмі в носі від духів
Еллада”.
Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,
Ще й коліна не прикриті — такі тепер норми!
Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.
Як французька кінозірка, виставила ноги.
У Кузьми від здивування потилися змокла.
А дружина запитує: — Ти читав Софокла?
Тобі, може, до вподоби п’єси Евріпіда?
Сопе Кузьма: — Відчепися!
Подавай обідать.
Нащо мені Евріпіди?
Нащо їхні п’єси?— А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,
Що немає шику-блиску, манери негарні.
Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.
Перукав просив, між іншим, щоб прийшла я знову.
Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.
Не було у мене часу возиться з обідом,
Так я тобі й замінила обід Евріпідом.
