Перш ніж півень запіє

Петро — не Юда.

Він любив Учителя.

І вуст він зроду був би не

Коли вели Ісуса до мучителя,була сльота.

Петро апостол змерз.

А тут раби і слуги

Такий вогонь великий розвели!

Петро подумав: — Я лише погріюсь,

Бо хтозна, чи ще прийдеться коли.

Він підійшов до ницих і бундючних,

І руки грів при їхньому вогні.

Слуга спитав: — Ти також його учень?

Була сльота.

Сказав апостол: — Ні.

Він так сказав, і той його облишив.

Раби і слуги підкидали хмиз.

Месію били.

В груди.

І в обличчя.

Вогонь горів.

Петро дивився вниз.

Коли ж Ісуса повели, одмучилиі розп’яли в такій височині,слуга спитав: — Ти був між його учнями?

Горів вогонь.

Петро промовив: — Ні.

Він руки грів і зневажав Пілата.

В своєму серці плакав і скорбів.

Але вогонь продовжував палати.

І він сидів, як раб серед рабів.

Бо ж розіпнуть.

І хто ж тоді нестимесвяте учення у майбутні дні?

Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими!

І втрете він тоді відрікся: — Ні.

Ну,

Петре, як?

Зігрів свої долоні?

Урятувався?

Догоряє

Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.

Зате інакше: головою вниз.