в перекладі Марти ТарнавськоїWis?awa
Monolog dla Kasandry (To ja,
То я,
Касандра.
А це — моє місто під попелом.
А це — моя палиця і стрічки пророчі.
А це — моя голова повна сумнівів.
Справді, я тріумфую.
Моя правда відлунням вдарила в небо.
Тільки ті пророки, яким не вірять,мають такі можливості.
Тільки ті, що погано взялися за справи,і все могло статись так швидко,немов їх зовсім не було.
Пригадую тепер виразно,як люди, побачивши мене, замовкали в півслова.
Сміх уривався.
Розпліталися руки.
Діти бігли до матері.
Не знала навіть їх імен проминальних.
А та пісня про зелений листок —ніхто не кінчив її при мені.
Я любила їх.
Але любила їх звисока.
Понад життям.
З майбутнього.
Де завжди порожньоі звідки нічого легшого, як побачити смерть.
Жалкую, що мій голос був твердий.
Гляньте на себе з зір — я кликала —гляньте на себе з зір.
Чули й опускали очі.
Жили в житті.
Підшиті великим вітром.
Приречені.
Від народження у прощальних тілах.
Але була в них якась волога надія,промінчик насичений власним мигтінням.
Вони знали, що таке — хвилина,ох, хоч би одна, яканебудь,заки
Вийшло по моєму.
Тільки що з того нема висновку.
А це ось — моя сукня, вогнем засмалена.
А це — моє пророче поламане причандалля.
А це — моє викривлене обличчя.
Обличчя, яке не знало, що могло бути прекрасним.***