Як вечір кулями
І ранки гаркали залізом,
Один на варті він стояв
І не з рушницею – з одрізом.
Непереможні
Порозіслали чати,
А він, в обірваній одежі,
Десь міряв межі навкруги.
І раптом куля – не в висок,
Не в груди – в задубілу ногу.
Упав з одрізом на
І в рану набивав пісок.
І з болю скреготав зубами.
Не крикнути і не піти.
Навколо прокляті кати,
І стогнуть села під панами.
Надбігло двоє. – Більшовик.
Скажено клацнули
І пронизав останній
Задимлені простори.
Горіли панські будинки,
А з лісу все бах та бах.
Топтали підкови
По золотих житах.
А в лузі за нашим
Лежали в ровах селяни
У кого рушниця, а хто з ціпком,
А пани гарцювали ланами.
І щось віщувала душа,
Що сина я вже не побачу.
В серці, мов вістря ножа,
Точило кров гарячу.
Ввечері – наші на межі
Аж за ланами загуло.
Його в кривавій
Внесли сусіди в село.
Не спиться мені по
Ні крику, ні зойку, ні сліз.
Такий одчай, неначе
Пройшов по селах скрізь.
Як зараз – в дірявій одежі,
А в правій – старий одріз,
Виходить мій син на
Я знаю: на
З
И
Ш
Ь”,
З
У
Ч”
