Лице було порепане.
В’їдався в очі піт.
Я хвацько правив гребкою
Колгоспник в десять літ.
В кальсонах з
Аби не без
Зоря моя
На дні тих клятих днів.
Які я тою
Тоді творив діла!
Черствим шматком не
Душа моя мала.
Худенькими
Ми підпирали звід,
Щоб світла
Цвіла на цілий світ.
І ось, коли над
Він заяснів, мій храм,
Ви мрієте, за морем,
Що це я вам віддам?
Не вам, рабам мерзенним,
Збагнуть мої світи.
О найдорожча земле!
Світи мені, світи!
