Довго тужить сумна
Про діла у старій сивині,
І якусь невідому
Навіває та пісня мені.
Не мелодія — збурена рана,
Не слова, а безжальні голки,
Тільки бачу не сині
І не горді козацькі полки.
А ввижається — там, біля шляху,
На потоптаній кіньми
Жирний ворон, мов чорна папаха,
На козацькій сидить голові.
А нав-круг
До-си-на-ють сни,
І да-ле-ко
Кли-чуть до вій-ни.
