IЗ глибин віків і гордо, й
Встає легендами овіяне ім’я.
Минуле — сон, але сліпа
Не отруїла доблесті і слави.
То ж не орда завзята і
Нежданно появилася в степах,
Щоб у сплюндрованих і спалених
Шуміли оргії і варварські забави.
То встала Русь в кольчузі і шоломі,
Щоб їй стихія покорилась дика,
І вів її у далі
Син Перуна
І Візантія снила крізь туман
Підводив голову народжений титан.
IIПідводив голову народжений титан,
І йшли назустріч вічності і
Нездолані, гарячі і
Дружини непокірливих слов’ян.
Русь не дрімала, стомлена і млява,
Забившися ведмедем у барліг,
Бо відчували грек і
Відлуння кроків князя Святослава.
Цвіли хоругви руські на Дунаї,
І Доростол навіки записав,
Що мертвий воїн сорому не має.
І ворог знав, підступний і лукавий,
Що витязь тут не здобичі
І війни йшли не тільки ради слави.
IIІ війни йшли не тільки ради слави,
Бо іншій все корилося меті
Меч Святослава прокладав
Для мудрості ясної Ярослава.
Коли була Європа в
Та істина у вогнищах палала,
Антична мудрість гордо
В твоїм, о Русь, допитливім житті.
За ясні зорі і за тихі
Ішли в бої сини твого
І гинули, слабіючи від ран.
Але тебе ця кров не зупиняла,
Бо ти й тоді, хай підсвідомо,
За кращу, світлу долю всіх слов’ян.
