Вір не вір, а не кажи:
Брешеш».
IНародився я на світ,
Як їдного
Моя ненька
Шпаків на снідання.
А я, хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед лісу
Дупло зі шпаками.
В дупло руку — не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла
Та й сам улізаю.
Ходжу голий по
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й
Тії шпаченята.
Вилізати б, так не то!..
Я й домудрувався,
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.
Гиц із дуба на коня!
Кінь собі брикає,
А сокира моя
Зад йому рубає.
Нагадався за сім миль,
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.
Я і взявся йому
З верби підправляти,
І підправив, та й
На годинку спати.
А кінь ходить по траві,
І перед пасеться,
А зад росте та й росте,
Аж до неба пнеться.
А для моїх
Того було й треба
Додряпались по
До самого неба.
Пробудився — до шпаків
Та де вже до ката!..
Аж на небі
Свої шпаченята!..
Ото знову до верби!
А верба й пропала,
Бо коняка
Та й, знать, побрикала.
Щастя тілько, що
Не горшки ліпили,
Але якось на той
Гречку молотили.
Розказав я їм біду,
Випросив
Та з полови
Мотуз прездоровий.
Вп’яв до неба та й униз!
Мені й горя мало!..
Аж до низу на сім
Мотуза не стало.
Згори й кажуть, що скачи!
Але я не хочу,
Що вгорі собі урву,
То внизу надточу.
І спускаюсь собі вниз,
Мало й остається,
Ще б урвати кілька раз,
А мотуз не рветься.
І висів я кілька літ,
Мамина дитина,
І висохла, як дупло,
Уся середина.
А рій якось
Та туда й забрався,
Наніс меду, щільників,
Розхазяювався.
Наніс меду кілька пуд,
Ну його з бідою!..
Мотуз рветься — я в
Чуть не з головою.
А тут якось по
І качка ходила,
На чуприну набрела,
Гніздо собі звила.
Яєць много нанесла.
За дітей помовка,
Аж нечистая
Голодного вовка.
Та фурнула з голови,
А той завинувся,
Поїв яйця та й на
Хвостом обернувся.
А я за хвіст:
А вовк
Та як скочить — я і — гоп!
На світ показався!
IIІ ото вже я підріс,
Літ десяток було;
Дід ходив ще без штанів,
А батька й не було.
То, бувало, коли
В гості запрошає,
То дід сяде на
Та мене й
А хто ж, сину, піде з
То я його
Та хто б, — кажу, — не пішов,
Все то їдно, — кажу.
Або я піду туди,
А ви сидіть, діду;
Або ви собі сидіть,
А я туди піду».
А зимою холодно,
Нічим затопити,
То й питається
Що, сину,
А що ж, — кажу, — тра
Їхати в
То, бувало, й каже
Хто ж поїде,
То я й кажу:
Хоч сидіть,
А я не поїду!
Хоч посиджу я за вас,
А ви їдьте,
То, бувало, й їде
А раз таки, в біса,
Потягнувся вже і
За дідом до ліса.
Тілько входимо у ліс,
Аж купа ломаччя!
Я сокирою гу-гуп!
Заєць з-під ломаччя.
А ми собі не
Гуттю-га!» — на зайця!
Та живенько до ломач
Аж там сиві
Заберімо!» —
Зважили дрючками,
То насилу що
У шапку руками.
Ото я їх і приніс,
А в нас на ту
Розквокталася свиня,
Квокче коло
Пійміть, діду!» Дід пійняв,
Посадив на
То ми мали шість волів,
Як орлів, від зайця.
Зараз таки й запрягли,
Припічок зорали,
То такого ж, кажу,
Того хліба мали!..
Що як то вже нам
Прийшлося збирати,
То безрукая
Сама прийшла жати.
І нажала ж вона
Та кіп наскладала,
І стебла вже не було,
А та іще
А що, сину? — каже дід.
Треба спогадати,
А де-то ми ті
Будем
То, бувало, я
Та й дідові
Адже у нас комин е,
На комині! — кажу.
На комині як складем,
То й не тра сушити,
А на печі, як бог дасть,
Будем
То, бувало,святий
Аж комин колише!..
Їдна тілько нам біда,
Що вклюнулись миші.
А кіт якось на
Із дідунем грався,
Від дідуня гиць на піч,
В закутку
Та як хвостом замахнув
Жиди б його з’їли!
То в помийницю
Так і полетіли!
IIА ото вже дід
Та й і одубився;
Після нього через
І батько родився.
Та ото вже тра
Батька мені вчити;
Але зато, як навчив,
То-то було жити!
Все було у нас їдно:
Здатність і заможність,
І хазяйство, й ремество,
І смак, і набожність.
Мати любить все парне,
А ми з батьком кисле,
Мати парить по селу,
А ми собі киснем.
Мати ходить цілий день,
Тілько оглядає,
А ми з батьком
Вудку закидаєм.
То, бувало, таки
В добрую годину,
Як не клюнеться кожух,
То тягнем свитину.
Купувати коли що
То рука дрижала,
Зато купим, то по
Аж земля движала.
А набожні що були,
То сохрани, боже!
Як до церкви серед
І не пустять, може,
То, бувало,
Церкву підкопаєм,
Помолитись хоч на
Таки повлізаєм.
То так собі розжились,
Що й світлицю мали,
Світилося, куди глянь,
Лиш стовпи стояли!
А одежі що було!
Боже, твоя воле!
Вісім було свит бери,
А все тіло голе.
Та й хазяйство таки
Поряднеє мали,
Бо сусіди
В два плуги орали.
Та й воли які були!
Рога не дістати,
Бо то чорт його і
Кому доставати.
А як поле ізорем,
То вже чиє краще?
То.не наше, а чуже,
То чуже, не наше.
А раз мати таки
Збитка ізробила:
Взяла батьковий
Та й гречку накрила.
А худоби було шмат,
Гречка лиш біліла,
Та з кожуха як пішла
Чисто гречку з’їла.
А було й таке у нас,
Що ми й лавки мали,
Та все-таки через
І то позбували.
Як умерла — де
Домовини взяти?
Мусили вже для
І лавки віддати.
Та ще потім по
І обід справляли,
Взяли собі понад
Людей поскликали.
Та й просимо їх
Пийте юшку, люди!
Як вип’єте теє все
То там рибка
А тепер ми розійшлись
Батько шинк тримати,
А я не так до шинка,
Як люблю орати.
Батько п’яний все
За шинок рукою,
А я орю, як уп’юсь,
Носом за корчмою.
