Вскую печальна єси, душе моя?
Вскую смущаєши мя?
Із повчання Володимира
Єдність, єдиний, єдність,
Сутність твоя неділима, людино.
Глина потульна, просякнута духом,вічне стремління, означене
Ти — це і ти, це і ті — різнойменні,шлях же до них від княжого «мене»через обмеженість власного слова.
Глина потульна — спільна основа.
Пальці спітнілі знати на тілі —тонко ліпили, як тільки вміли,тонко, витворно, на
Палить легені духу ковток.
Слово любові — духу томління —плоть опрозорює за
Часом обмежує, болем єднає,зваблює душу небо
Довго тужавіла глина в замісі,не підлетіти — руки обвисли,крила обтяжені оловом плоті;замість душі — вигук із роталине в повітря, пада відлункомслово високе, слово рятунку:— Боже мій,
Боже,
Господи Боже!
Душу розп’яту втримать не можеплоть, що звелася стрімко
О, ворухни хоч єдиним перстом!***
