Готичні смереки над банями буків,гаркаві громи над країною крон.
Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,і сплю, прочитавши собі Оріон.
А вранці повстану.
Обуренням серця,веселим азартом очей і ума.
На вікнах розсиплеться сонячне скерцоі рух засміється над скрипом гальма.
Обридли відьомскі шабаші фікційі ця конфіскація душ під гармонь.
І хочеться часом в двадцятому віцізабитись в печеру і няньчить вогонь.
Свободи предтеча —розхристана втечаз мурованих думу мандруючий дим.
Дзвенить ручаїв стрімголова малечаблакитною кров’ю камінних глибин.
Світанки мої у смарагдовій ворсінад кумканням всіх ропухатих дрібниць —готика самотності,готика суворості,рубінові розсипища
Отут я стою під замисленим небомна чорних вітрах світових веремій,і в сутичці вічній святого з ганебнимсвітлішає розум зацькований мій.
Болять дисонанси.
Сумують симфонії.
Пручаються ноти в розпечений залп.
Будую мовчання, як зал філармонії.
Колоннийбезсоннийсмерековий зал.
