1 min read
Слушать(AI)Останній сніг
Відбуваючи покуту,білість втративши лунку,мов ганчірка, сніг забутийдотлівав собі в ярку.
Вкритий рваним шаром бруду,він відразу викликав:сніг — не сніг, якась полудачи облуда ворушка.
Споневажений землею,він відблискував сталевонедоречно при траві,переживши власний вік.
Та комусь він був потрібен,хтось відвідував його,хтось, хто танув теж безслідно,кого чистий тлив вогонь.
Він місив набряклу глину,погляд зсунувши з трави,бо носив важку крижину —холод спину так ломив!
А за ним студеним крапомпозначався кожен крок,і ходила косолапо біла тінь чи
Він вдивлявся в сніг всім зором,лячно пальцями торкавсь,шепотів: — Вже скоро-скоро…зійде сніг і скресне час…***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Сіль землі
Весело-зорна, світляна, осонна,то літеплом, то мукою огорне,джерельнострумна, впадисто-висока,земличенько, на роговиці окати порошиною невмітною лежиштака легка, кульбабна — хоч не Навіть крізь дрібку заломився світі видно те, що над тобою й<...
Далеке-дитяче
Вогнем смичка обпалено горшки,в затишку срібному цвіркун снує кубельце,на конях синіх ручі дітвакидо ставу йдуть — брязкотить відерце Вишнева спіль на глиняній стіні,химерна тінь — то сутінь на коні А стукіт кутий — в сіно загрібайс...
Кожна мить
Як холодно в небесній висоті,і птахів перельоти золотінам кажуть шлях, аби і зір підносивсьі падав згодом із зимиу Печальний ключ, затнувшися у леті,понизив погляд, бо і сам поник,метелками сухого очеретуз очей був зметений І тільки мідн...
Після дощу
1 На вітрові сад просвітліві сплеснув раптово листками,немов після довгих дощівприйшов він нарешті до тями І пам’ять збудилась зі снуі щось пригадала далеке:і річку в безмежжі сумну,плавбу із «варягів у греки» 2