Іржа малює пустку на замку,
ядушно дише в дзеркало глибокеі нашвидку розводить в казанкурідку водичку, тиху, синьооку.
Дощ зувсебіч у вікна загляда,холодним оком водить по підлозі —
там спить мотузка спорзна, як удав,
звиваючись клубками у тривозі.
Тут страшно жить і очі підніматьдо сволока, де гак зігнувсь двозначно.
Тут стіни ждуть, коли вогню печатьторкнеться їх, щоб спалахнути вдячно.
