1 мин
Слушать(AI)Єдине
Єдиний простір, що на все життя,єдиний світ, який ти іменуєш;збігається в єдине почуттялюбов і зненавидь, що у тобі нуртують.
Кров глибшає, хоч гостроребрий світвпивається в ростучу оболонку,збіга сльоза, затягуючи слід,немов мороз димучу ополонку.
Поглиблюється пам’яті кристал,заламлюючи пройдене минуле,єдине слово тихне на вустах,немов бджола, що поверта у вулик.
Аби рости — свій контур розімкни,кути наріжні тілом обволікши;спорідненість шукай, не множини;переходи у форми завше інші.
Бо ти єдиний, і єдиний чин,і суть одна відвічних перевтілень:в лункому колі викруглих хвилиноце одне, що нам незрозуміле.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Материнська сльоза
З твоїх очей хтось викотив І далі, далі у печаль пекучу, Мов кулю світла по шляхах трясучих, Незримі руки тихо покотили
“Спливає цегла в глинища з соборів”
Спливає цегла в глинища з соборів,та тінь хреста літає нерозтанно,і погляд підіймається угору,де клен росте розпачливо на бані Ти нас відкинувсь Ми тебе — зреклися Вінча безглуздя храмова руїна
Вода “При березі тихім вода пробігала”
При березі тихім вода пробігала,у діток про літо купальне питала,а дітки, зрожевивши ніжками хвилю,до себе, мов кицьку, її приручили І бігла вода слідом за дітвою,фарбуючи барвою все молодою В очах у дітей джерелів холодок,у землю блакит...
Достойний матеріал
Тривале відлуння виснажує висохле горло,а слово потяте членується часто і дрібно І звуки в кубельцях звиваються чорних,і тиша стояча свічадо затягує срібне…— Верніться Верніться —складаю з відлуння благання,бо голос обсипався листям
