1 min read
Слушать(AI)Єдине
Єдиний простір, що на все життя,єдиний світ, який ти іменуєш;збігається в єдине почуттялюбов і зненавидь, що у тобі нуртують.
Кров глибшає, хоч гостроребрий світвпивається в ростучу оболонку,збіга сльоза, затягуючи слід,немов мороз димучу ополонку.
Поглиблюється пам’яті кристал,заламлюючи пройдене минуле,єдине слово тихне на вустах,немов бджола, що поверта у вулик.
Аби рости — свій контур розімкни,кути наріжні тілом обволікши;спорідненість шукай, не множини;переходи у форми завше інші.
Бо ти єдиний, і єдиний чин,і суть одна відвічних перевтілень:в лункому колі викруглих хвилиноце одне, що нам незрозуміле.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Скарби
Збирачу просторів безглуздий,ти все, що бачив, те і брав:від ваготи аж ноги грузли,зір захлинавсь від різних барв Зібрав доволі — може, досить Пора оглянути скарби Дивись: там жар, де була просинь,де смоль — там паділ голубий
Безмежжя
Понаджений прихильністю снігів,ошуканий, спонукуватий криком,він відчував себе рівновеликимбезмежності, відбитій в люстрах днів Слід залишав і думав: наповічно,але вода ішла йому навстрічно,змиваючи відмітини й відбитки,і обертала машкару тра...
Вагався дощ
1 До кого, пташко, жалібно квилиш —я перехожий випадково гаєм:хто спуститься, обізветься з узвиш Кого ти кличеш
Вічна основа
З циклу Ти вишита була на Коли ж угору руки підіймала,тріщала заполоч — махала ти мені,а я був тінню — рухавсь по стіні,поволі наближався до Та застережливий, розпачливий твій рухрвав полотно — утворювалась дірка,тріщав і зір, і роз...