Пам’ятати

Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню:всякого непотрібу в іскрах

Шапка-смушка, драний кожух,пір’я на подушку, зваляний

Наповіщо дати?

Числа та віки?

Хто сукав на кого в гніві кулаки?

Боніфацій?

Генріх?

Альберік?

Євгеній?

Злиплись в нісенітницю всі чужі

Підступи і змови, зради, знади, кров,пастки, хаполови — хто кого зборов?

Фрізи з Едуардом?

Чи мамелюки?

Хто кого там різав?

У які віки?

Ти посеред віку, бо посередині,наче солі дрібка у

Озирнувсь — побачиш: порожньо позаду;то було не з нами — згадуй чи не

А що буде буде: доживем,

Міль літа клубками, гайвороння —

Витруси лахміття і непотріб тлінний,протягом провітри розум

Бо давалась пам’ять, мабуть, не для того,щоб в’язати дати: де, коли й для чого?

Власного не знати?

З слова жить чужого?

На очах з пов’язки виторочи нитку,придивись пильніше до свого

Хто ти?

Наповіщо?

В світ оцей з’явився?

Дати пам’ятати?

Чи життя

Задивись у люстро пильно крізь щілину:поснувала образ тонко

Все на світі тлінне, навіть хетський

Старіє повітря в тебе між руками.

Зменшилося небо… сонце вичахає…— Задля чого пам’ять?— Та хіба ж я знаю…***